Методичний супровід освітнього процесу КЗДО «Межівський ясла-садок №1 «Сонечко» МСР» забезпечує вихователь-методист

Костиря Наталія Владиславівна

ДЕВІЗ: «До справи з цікавістю і бажанням, до дітей –  

                з любов’ю і повагою, до людей – з шаною і 

                вдячністю».

ПЕДАГОГІЧНЕ КРЕДО: «Не витрачайте свій час в 

               марній боротьбі за досконалість, просто

               прагніть робити все якнайкраще»

 Структура методичної роботи в ЗДО відповідає вимогам МОН України про організацію методичної роботи з педагогічними кадрами.
В роботу педколективу впроваджуються масові (педради, педагогічні читання, семінари), групові (семінари-практикуми, творчі лабораторії, майстер клас «Творчих педагогів») та індивідуальні (стажування, самоосвіта, виконання курсових завдань, консультації передбачені річним планом тощо) форми роботи.
     В методичному кабінеті створені належні умови для підвищення професійного рівня та формування інноваційної компетентності педагогів. Вдало поєднанні колективні, групові та індивідуальні форми методичної роботи сприяють ефективному росту фахової майстерності вихователів.
    Здійснюється планування на навчальний рік курсової перепідготовки педагогів. Особлива увага приділяється визначенню тем курсового завдання. Практикуються звіти вихователів про проходження курсової перепідготовки на педгодинах.

Основними завданнями методичної роботи в нашому ЗДО є:

• вивчення та впровадження перспективного педагогічного досвіду;

• збагачення педагогів новими, інноваційними методами та засобами навчання;

• постійне вдосконалювання навичок самоосвіти, надання педагогу кваліфікованої допомоги, як у питаннях теорії, так і в практичній діяльності, у підвищенні результатів його педагогічної праці;

• створення такого освітнього простору, де повному обсязі реалізовано творчий потенціал педагогічного колективу і кожного зокрема.

 

Комплексна програма:

1. «Дитина». Програма навчання і виховання дітей від 0 до 7 років

     

Варіативні програми :

1.  Програмно-методичний комплекс «Корекційна робота з розвитку мовлення дітей п’ятого року життя із фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення». Ю.Рібцун  Тернопіль 2014р.

2.Програмно-методичний комплекс «Корекційне навчання з розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвитку мовлення». Л.І.Трофименко. Київ 2012р.

3.  Програма художньо-естетичного розвитку дітей раннього та дошкільного віку «Радість творчості»  Р.Борщ, Д. Самойлик  Тернопіль 2013р

4.  Програма з основ правознавства «Дошкільнятам про основи правознавства» Т.Борисенко, Р.Бречка, Н.Крамаренко. Тернопіль 2017р

5 .  Програма з розвитку соціальних навичок ефективної взаємодії дітей «Вчимося жити разом» Т.О.Піроженко,О.Ю.Хартман.  Київ 2016 р.

6.Програма та методичні рекомендації з навчання дітей старшого дошкільного віку гри у футбол "Шкіряний м'яч" В.І.Дроздюк, Н.С.Д'яконова, Г.М.Коваленко, Н.Якименко

7.Програма національно-патріотичного виховання дітей дошкільного віку "Україна - моя Батьківщина" О.Каплуновська, І.Кічата, Ю.Палець. Тернопіль 2017 р. 

8. Альтернативна програма формування культури інженерного мислення в дітей перед шкільного віку "STREAM-освіта, або Стежинки у Всесвіт" Крутій К.Л.  ЛІПС ЛТД 2020 р.

1. Сприяти формуванню у дошкільників соціально-громадянської компетентності, як здатності до прояву соціальних почуттів, емоційно-ціннісного ставлення до суспільних подій і явищ, оволодінню дітьми навичками соціальної активності та взаємодії з ровесниками та людьми які їх оточують.

2. Продовжувати формувати розмовне мовлення дітей шляхом використання сучасних технологій, розвитку зв'язного мовлення, прозових та поетичних творів сучасних авторів, кращих зразків малих фольклорних жанрів; акцентувати увагу на підвищенні рівня культури українського мовлення дошкільників.  

3. Проводити цілеспрямовану освітню діяльність щодо формування в учасників освітнього процесу  безпечної поведінки в довкіллі з урахуванням умов воєнного (післявоєнного стану). Використовуючи форми організації освітнього процесу навчати дошкільників обачності, навичок орієнтування та адекватної реакції на різноманітні чинники ризику для життя.

4. Продовжувати підвищувати рівень професійної майстерності педагогічних працівників в проведенні різних форм організації освітнього процесу (очної, дистанційної та зміщаної) проведенні онлайн заходів, оволодінні формами та методами взаємодії між учасниками освітнього процесу відповідно до конкретної ситуації кожної дитини.

КОНСУЛЬТАЦІЇ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

Завдання вихователя в період адаптації дитини

           З першого дня дитини в дошкільному закладі вихователь активно співпрацює із родинною, щоб полегшити адаптацію дитини. Працювати буде легше, якщо педагог дізнається від батьків про поведінку дитини вдома, про її звички й уподобання, індивідуальні особливості. Важливо, щоб мама відчувала: вихователь опікується не взагалі дітьми, а бачить серед них її конкретну дитину й готовий брати до уваги всі її особисті відмінності.

           Було б добре, аби вихователь, зустрічаючи малюка вранці, й мовою, і жестами виявляв своє тепле ставлення до нього. Розташуватися треба так, щоб очі дорослого були на рівні очей дитини. Якщо вона охоче йде на контакт, варто взяти її за руку. Якщо ж малюк тулиться до мами – не наполягайте. Нехай мама тримає його за руку стільки, скільки захоче.

 Теплий, доброзичливий, уважний прийом обумовлює й перші враження дитини про дитсадок, і її настрій, і готовність попрощатися з мамою, залишитися у групі. Так само важливо, щоб педагог тепло прощався з кожною дитиною.

              Вихователь має представитися дитині. Форма звертання може бути будь-якою, яку він сам вважає прийнятною: скажімо, тьотя Катя, або просто на ім’я. не варто наполягати, щоб діти зверталися до вас на ім’я та по батькові. Така «доросла», безумовно ввічлива, форма досить складна для дитини щодо її вимови.

         Потрібно ввести дитину в групу, познайомити її з дітками (спочатку з кількома, а знайомство з усією групою дітей слід зробити поступовим), звернути її увагу, як цікаво й весело граються діти; дати їй роздивитись іграшки; лагідно запевнити, що в дитсадку їй буде добре.

         Перші контакти з дитиною – контакти допомоги й турботи. Вона має зрозуміти, що на вихователя можна покластися, як на маму, що він готовий допомагати й захищати її в цьому новому місці.

       Від початку перебування дитини в дошкільному закладі педагог має забезпечити, насамперед, психологічний і фізичний комфорт для дітей, пом’якшити труднощі переходу від домашнього до суспільного способу життя.

           У період адаптації дуже важливо проявити максимум терпіння до будь-якого з прохань і навіть вередувань дитини та заслужити її довіру, це основне завдання вихователя.

     Налагодженню теплих стосунків сприяють також індивідуалізовані звертання. Малюки, які прийшли в дитсадок із сім’ї. Не реагують на узагальнене «діти». Але звертатися слід до них, з одного боку, індивідуально. На ім’я : «Маринко, ходімо мити ручки», а з іншого – наголошувати на приналежності до групи, вчити реагувати на звертання «діти» тощо: «Діти, тепер усі сідайте за столики!».

       Усі незвичні дітям дії слід проговорювати, пояснювати, багаторазово повторювати: «Зараз ми всі будемо одягатися на прогулянку. Підійдіть до своїх шаф – це в нас Оленчина, це – Петрикова, а це – твоя. А ти Іринко, молодець, сама свою шафу знайшла».

         Якщо діти розуміють вихователя, їх легко навчити тих речей, з якими вдома не стикалися або звикли робити інакше. Звичайно, найважливішим залишається індивідуальний підхід – слід мап’ятати, хто що вміє, в кого які проблеми.

      Водночас вихователь має привернути увагу дітей одне до одного. Домагатися, щоб вони запам’ятали. Як кого звуть, бажано. Щоб зверталися на ім’я одне до одного і до вихователя. Для цього слід використовувати ритуали вітання й прощання з кожною дитиною: « Ось, діти, і Оленка прийшла. Доброго ранку, Оленко! Давайте всі разом із нею привітаємося…».

      Виходячи з типових для адаптаційного періоду труднощів зі сном, апетитом, нестабільністю гігієнічних навичок тощо, вихователю слід максимально враховувати вікові й індивідуальні особливості дітей. Якщо дитина погано їсть, недопустимо годувати її силоміць. Якщо не засинає. Можна дати іграшку, посидіти з нею. Заспокоїти, дозволити не спати, а просто полежати із заплющеними очима.

        Якщо вихователі й батьки разом доброзичливо, але твердо спрямують життя дитини в нове русло. Жодних особливих проблем із дитиною не буде.

       Дотримання правил прийому новачків дасть змогу встановити довірливі стосунки з ними та їхніми родинами. А також, що особливо важливо – зберегти здоров’я дітей.

Формування активної позиції дитини щодо власної безпеки

          Природно, що в екстремальних ситуаціях дитина поводиться так, як її навчили. Якщо відповідних знань та навичок немає й дитина не вміє приймати доцільні рішення, небезпечна для неї ситуація може призвести до трагічних наслідків.

        Кожна дитина має право не лише на оптимальні умови життя, в яких вона могла б успішно реалізувати генетичну програму росту і розвитку організму, але й на забезпечення сприятливого перебігу соціальної адаптації. Проте, на жаль, дорослі – батьки, вихователі, вчителі, – на яких лежить моральна й юридична відповідальність за дітей, повчаючи, направляючи, керуючи, не завжди пам’ятають, що дитині потрібно прищепити навички,  які дали б їй змогу захиститися в екстремальних ситуаціях.

        Слухняність, страх перед покаранням, упевненість у тому, що дорослі завжди праві, відчуття власної неповноцінності, негативний досвід відстоювання своєї думки, звичка все робити за підказкою дорослого, відсутність ініціативи, страх вчинити щось не за правилами можуть зробити дитину беззахисною в реальному житті.

       Дорослі, які беруть участь у формуванні активної позиції дитини щодо власної безпеки мають пам’ятати що:

– кожна дитина має усвідомлювати, що немає більшої цінності, ніж життя, бути впевненою, що її люблять і цінують;

– дитина має знати, що у неї є права. Так само, як право дихати, вона має право захищати своє тіло, свої думки, свої погляди;

– дитина не повинна боятись. Страх – поганий помічник у ситуаціях, коли треба діяти рішуче і швидко;

– не можна виховувати у дитини сліпе підкорення авторитету дорослого або виробляти у неї автоматичні звички. Дії дитини мають бути свідомими і розумними, а дорослі повинні заохочувати прояви дитячої ініціативи;

– дитина має довіряти близьким дорослим – батькам, вихователям, вчителям – і, не вагаючись, розповідати їм про будь-яку пригоду; дитина має бути певною, що близькі зрозуміють та допоможуть;

– у розмовах з дитиною не може бути заборонених тем. Якщо розповідь дитини (особливо стосовно сексуальних домагань) не слухають або, що найгірше, не вірять їй, відчуття несправедливості може призвести до девіантних форм поведінки або до хронічного психоемоційного напруження дитини внаслідок стресової ситуації;

– діти мають бути певні: ніхто не каратиме їх за відмову розмовляти з незнайомими людьми. У ситуації, коли дорослі проявляють настирливість чи агресивність, діти мають право брехати, кричати, тікати, здіймати паніку, робити все, що вважають за потрібне, або залишитися неушкодженими;

– діти мають знати, що інтимні частини тіла належать лише їм, і у відсутності батьків та вихователів ніхто без дозволу дитини не має права їх оглядати, а тим більше – торкатися. Навіть під час медичних оглядів у дошкільному закладі поруч з дитиною має бути вихователь.

             Варто зважати на те, що безпека – це не просто сума засвоєних знань, а стиль життя, вміння адекватно поводитися в різних ситуаціях. Адже опинитися в екстремальній ситуації дитина може зовсім несподівано, тоді, коли близького дорослого, який захистив би її, немає поруч. Тому головне завдання – формувати у дітей самостійність і відповідальність. З огляду на це більше уваги слід приділяти організації різних видів діяльності, що збагачують життєвий досвід дітей. Роль вихователя закладу дошкільної освіти в цьому процесі полягає в тому, щоб створити відповідні умови для запровадження активних форм навчання: педагоги мають моделювати ситуації, наближені до реальних, аби їх вихованці знали, як поводитися в подібних випадках, і вміли застосовувати свої знання на практиці.

Перелік знань і практичних навичок, які має засвоїти дитина з метою застосування у різних екстремальних ситуаціях

Ситуація «Один удома»

1. Дитина не повинна відчиняти двері квартири, будинку незнайомим особам, коли вона одна вдома.
2. Дитина не повинна надавати по телефону інформації незнайомим чи малознайомим людям щодо відсутності вдома дорослих, натомість варто сказати неправду, наприклад: «Мама не може зараз взяти слухавку, бо приймає ванну», «Мама на хвилинку вийшла до сусідки» тощо.
3. Дитина повинна вміти викликати поліцію, пожежників, швидку допомогу як зі стаціонарного, так і з мобільного телефону.
4. У випадку, коли незнайомі люди ламають двері чи в інший спосіб намагаються проникнути в помешкання, дитина повинна:

– зателефонувати в поліцію і не класти слухавку;

– постукати до сусідів або зателефонувати їм;

– вийти на балкон і привернути увагу перехожих криком і/чи киданням предметів; у разі відсутності балкону – відкрити чи розбити вікно і викидати у нього будь-які предмети.

5. Дитина має знати, що в жодному разі не можна відкривати невідомі їй ємкості та куштувати їх вміст на смак.
6. У відсутності дорослих дитина віком до 10 – 12 років не повинна користуватися електроприладами.
7. Якщо в приміщення дитина відчула якийсь сторонній незнайомий запах або побачила дим, вона має негайно залишити помешкання й звернутися по допомогу до сусідів або, після виходу з квартири, зателефонувати за номерами «101» і «104».

Ситуація «Один на вулиці»

1. Дитина має знати:

– домашню адресу, прізвище, імена, по батькові батьків;

– правила дорожнього руху, що стосуються безпеки пішоходів;

– значення застережних знаків, наприклад «висока напруга».

2. Дитина має бути впевнена, що рідні знають, де саме вона знаходиться, і що вона завжди може з ними зв’язатися.
3. При користуванні громадським транспортом дитина має заходити лише в ті вагони, де вже є пасажири.
4. Дитині в жодному разі не можна гратися в безлюдних і темних місцях. Вона має знати, що це не прояв боягузтва, а захід безпеки.
5. Перебуваючи на вулиці, дитина має триматися подалі від проїжджої частини дороги. Особливо дитина повинна остерігатися машин, що раптом зупиняться біля неї.
6. Дитині не можна чіпати, піднімати сторонні предмети, особливо ті, які їй невідомі.
7. Дитина в жодному разі не повинна куштувати на смак рослини, плоди, ягоди, що ростуть навколо.
8. Ніколи не можна їсти під час руху. Якщо дитина впаде, їжа може потрапити у її дихальні шляхи.
9. Пересуваючись по вулиці (пішки чи на велосипеді, самокаті, роликах), дітям слід оминати кришки каналізаційних люків, решітки дощових стояків.
10. Діти не повинні вступати в розмову з незнайомими дорослими людьми, спокушатися на будь-які їхні «цікаві пропозиції».
11. Граючись на подвір’ї чи знаходячись на екскурсії з групою, дитина завжди має слідкувати за тим, щоб дорослі (батьки, вихователі, вчителі) постійно знаходилися в полі її зору.
12. Дитина має знати, що їй слід робити під час нападу зловмисників:

           – насамперед упевнено й сміливо заявити, що близькі дорослі            

              знаходяться неподалік і зараз підійдуть;

           – негайно покликати дорослих, будь-яким чином привернути їхню  

              увагу;

            – у жодному разі не захищати свої речі – кинути предмет, що його

                вимагають нападники, їм під ноги і тікати.

Ситуація «Дитина заблукала»

1. По можливості дитина насамперед має зателефонувати батькам, рідним.
2. Дитині треба розказати, що в такій ситуації вона може звернутися по допомогу до працівників поліції, найближчого магазину, пошти тощо.

 Ситуація «Пограбування квартири»

Повернувшись додому, дитина бачить зламаний замок на вхідних дверях або відчинені двері. Вона має пам’ятати, що у такій ситуації вона повинна:

– у жодному разі не заходити до квартири;

– не зчиняти галасу, тихо і спокійно піднятися на верхній поверх і повідомити сусідів, батьків, поліцію.

Ситуація «Користування ліфтом»

Для кожної дитини має стати за правило:

– не сідати в кабіну ліфта з незнайомими людьми;

– користуватися ліфтом лише в присутності батьків, сусідів або знайомих людей;

– заходити у кабіну ліфта лише після дорослих, а виходити – першою.

           Завдання дорослих — педагогів і батьків — не залякувати дітей, а, користуючись їх природною допитливістю, навчити правил поведінки, не забороняти або приховувати небезпечні предмети і речі, а в ґрунтовній, цікавій, пояснювальній роботі вчити правильно користуватися ними. Потрібно спрямовувати свою роботу на формування свідомої обачності у малят, навичок орієнтування та швидкого реагування на надзвичайні ситуації.

Завжди пам’ятаймо – наша увага, наша турбота і допомога – найдієвіші кроки до захисту дітей від будь-якої небезпеки.

Як методично правильно організувати самостійну діяльність дошкільників?

         Згідно сучасних вимог щодо організації життєдіяльності дітей в дошкільному закладі в режимі дня кожної вікової групи передбачений час на самостійну діяльність дітей .
        Вихователю слід пам’ятати, що час, коли дитина просто вільно переміщується груповим приміщенням з кутка в куток, не знайшовши собі заняття за інтересами, проходить для неї спонтанно, безпланово та безрезультатно. По відношенню до дитини – це не гуманно, а по відношенню до вихователя – безвідповідально та не професійно. Час перебування дітей в дитячому садку має щоденно плануватися педагогами досить виважено і розумно, і кожній дитині протягом дня слід приділяти максимум уваги. 
         Організовуючи самостійну діяльність дітей в ЗДО, в осередках розвитку чи поза ними, вихователю варто пам’ятати, що активність кожної дитини (фізичну, пізнавальну, мовленнєву, художньо-естетичну, соціально-моральну, емоційно-ціннісну, креативну) треба регламентувати домірно, тобто кожний дошкільник має повністю реалізувати протягом дня свою потребу в активній творчій діяльності. 
         Організовуючи самостійну діяльність дітей (вранці перед заняттями, у вільний від занять час, на першій чи другій прогулянці, у вечірні години тощо), педагогу варто враховувати такі поради:

                   - починаючи організовувати самостійну діяльність дітей, необхідно представити їм повний набір можливих справ та завдань, розповісти про їх особливості та значимість, постійно поповнюючи центри розвитку (активності) дітей новими атрибутами чи видозмінюючи їх;

              - обговорити з дітьми вимоги до певних видів діяльності чи окремі правила, яких слід дотримуватися, працюючи у тих чи інших центрах розвитку дитини. Ці правила мають бути відомими і ставитися до всіх дітей в однаковій мірі, і вимагати їх дотримання кожною дитиною слід постійно – тоді у неї виробляється стала звичка: брати з дозволу, гратися обережно, не кидати, гортати сторінки охайно, ділитися з друзями, домовлятися про свої ролі, прибирати робоче місце, ставити на місце тощо;

              - варто додатково мотивувати самостійну діяльність дітей. Наприклад, прибирання у столах чи шафках для роздягання, як правило, не викликає у них особливого ентузіазму, але одночасний пошук «секретику» обов’язково зацікавить маленьких дослідників;

             - вихователь має наголосити, що кожна дитина може займатися тим, що їй до вподоби (варто ще декілька разів назвати всі можливі справи);

             - запропонувати кожній дитині вголос повідомити про своє рішення та вибір і спробувати його пояснити;

            - варто також повідомити дітям, що кожний з них може пізніше відмовитися від свого першого задуму і займатися іншою справою, але бажано, щоб кожна розпочата справа була завершеною;

                 - вихователь має обов’язково контролювати характер вибору дитини, заохочувати її, спонукати обирати складніші завдання чи допомогти іншим у завершенні справи;

            - час від часу треба звертати увагу на вимоги та правила щодо виконання завдання дітьми;

            - в процесі діяльності вихователь має демонструвати дитині свій інтерес та підтримку, впевненість у її можливостях, висловлювати оптимістичну позитивну випереджуючу оцінку ;

            - після закінчення роботи вихователь заохочує дітей до само оцінювання, вдаючись до запитань: «Чи задоволений ти результатом (роботою)? Що тобі подобається в цій роботі, а що ні? Хто тобі допомагав? Чи зможеш зробити краще наступного разу? Які були у тебе труднощі?».

             Отже, підсумовуючи вищесказане, слід наголосити, що для належної організації самостійної діяльності дітей вихователі мають постійно дбати про збагачення предметно-ігрового розвивального середовища в групі, продумувати власне місце і роль у діяльності кожної дитини. Тривалість самостійної діяльності дітей може бути від кількох хвилин до години і більше. Дитина протягом дня може неодноразово повертатися до обраної справи. Це можуть бути:

• театралізована діяльність (ігри-драматизації, інсценівки, розігрування театрів);
• мовленнєва діяльність (бесіди, читання художніх творів, розповідання з показом ілюстрацій, переказування, робота з картинками, з книжкою);
• образотворча діяльність (малювання, ліплення, аплікація);
• ігрова діяльність (сюжетно-рольові, дидактичні, настільно-друковані, конструктивно-будівельні, рухливі ігри);
• трудова діяльність (трудові доручення, ручна праця, праця в куточку природи, господарсько-побутова праця);
• дослідницько-пошукова діяльність (досліди, експерименти);
• логіко-математична діяльність (ігри-головоломки, кросворди, ребуси, лабіринти, вирішення логічних завдань та інше).
• музична діяльність (гра на дитячих музичних інструментах, музично-дидактичні ігри та вправи, танцювальні рухи);

Керівництво самостійною діяльністю дітей з боку вихователя, в залежності від ситуації, може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. В той час, коли діти зробили свій вибір і активно зайнялися справою за бажанням та інтересами, вихователь має можливість проводити індивідуальну роботу з вихованцями з різних розділів програми, сфер життєдіяльності, опосередковано спостерігаючи за заняттями всієї решти дітей. 

           Постійний контроль, вказівки, обмеження, необґрунтовані правила, докори, негативна оцінка діяльності дитини з боку вихователя можуть зашкодити її особистості у виробленні оціночного ставлення до себе, своїх можливостей. 
          Для організації самостійної діяльності дітей в календарному плані освітньої роботи вихователі мають обов’язково зазначати умови, за яких вона буде проводитись (матеріали, атрибути, ігри, обладнання, посібники тощо), тобто створити «ситуацію успіху» для кожної дитини у всіх центрах розвитку. 

Роль помічника вихователя в організації самостійної діяльності дітей, які не зайняті на основному занятті
           Сьогодні помічник вихователя – це не няня, не прибиральниця, не технічний працівник, як до цього ставилися раніше, не наглядач за дітьми, а теж педагог, який бере участь в освітній роботі (згідно ст.27 Закону України «Про дошкільну освіту»). Коли з однією підгрупою вихователь проводить заняття, то за другою підгрупою помічник вихователя не лише наглядає, а й працює – виконує з дітьми посильну освітню роботу, зміст якої завчасно продумує вихователь: читання та розповідання казочок; розгляд ілюстрацій, предметних чи сюжетних картинок; виготовлення поробок; прибирання у шафах; настільно-друковані ігри; виготовлення альбому для іменинника; підклеювання книжок; сюжетно-рольова гра; розв’язання моральних ситуацій; розмальовування картинок; колективні види праці і т.д. 
           Доречно продумувати такі форми роботи не зайнятими на занятті дітьми, які пов’язані з темою освітнього блоку та темою заняття. По завершенню виконання завдання такими дітьми вихователю варто оцінити результати їх роботи та похвалити їх за старанність і те, що вони не заважали працювати іншим. 
           Варто наголосити, що другу підгрупу, по можливості, може взяти на заняття інший спеціаліст ЗДО: інструктор з фізкультури, практичний психолог, логопед тощо. Однак, недопустимо просто відправляти помічника вихователя з дітьми в роздягальню, у спальню тощо без усякого вмотивованого виду діяльності, аби лише вони не заважали вихователю у проведенні основного заняття з першою підгрупою дітей. 
           При плануванні спеціально організованих ігор-занять з дітьми раннього віку, і не тільки, можна використовувати такий варіант організації навчання дітей: поки вихователь займається з молодшою підгрупою, старші граються і готуються до заняття під наглядом помічника вихователя; потім вихователь працює зі старшою підгрупою, а молодші граються і допомагають помічнику вихователя підготувати матеріал до наступного заняття. Педагог знову займається з малятами, залишаючи старших під наглядом помічника; потім малята збираються на прогулянку з помічником, а вихователь проводить друге заняття зі старшою підгрупою. Після заняття педагог виходить з молодшою підгрупою на прогулянку, а старша підгрупа під наглядом помічника починає одягатися. Однак, організація навчання дітей за підгрупами може бути ефективною лише за умови активної участі в ньому помічника вихователя і чіткого розподілу обов’язків між помічником і педагогом. Вихователь повинен щоразу продумувати і планувати етапи цієї співпраці, готувати необхідний для кожного заняття добір дидактичного матеріалу